Українські відзнаки "За поранення": досвід і перспективи

Українські відзнаки за поранення: досвід і перспективи

Кров, пролита за Україну – чи гідна вона відзначення?

З давніх давен поранення, отримане вояком на полі битви, вважалося незаперечною ознакою звитяги й жертовності. В епоху переважання холодної зброї та невеликого контингенту професійних армій, в яких командирів і героїв чи не кожен знав в обличчя, необхідності у встановленні зовнішніх відзнак для поранених воїнів просто не було. Але минуле століття - двадцяте - з його двома Світовими війнами, які поставили під рушницю десятки мільйонів чоловік, зумовило впровадження особливих відзнак для  бійців, які пролили свою кров на полі битви.

Загалом, відзнаки за поранення поділяються на два основні типи:

- нашивки з матерії (або металеві смужки, що їх імітують) на однострої;

- державні нагороди або відомчі відзнаки (ордени, медалі, хрести, зірки, планки тощо), які існують незалежно від наявності однострою.

Наша розмова – про другий тип відзнак за поранення, які були встановлені українськими інституціями.

Перша спроба запровадити українську відзнаку для поранених вояків відноситься до 1919 року – тоді в Галицькій Армії планували встановити медалі із зображенням шолома у калиновому вінку на аверсі та роком поранення на реверсі. За одне-два поранення мали надавати малу срібну медаль, за три-чотири – велику срібну, за п’ять та більше – золоту. Крім того, кількість поранень визначала комбінацію малинових та зелених смужок на стрічці медалі, а також кількість срібних чи золотих зірочок на тій же стрічці. Очевидно, що цей проєкт значною мірою повторював концепцію австро-угорської медалі за поранення, впровадженої у серпні 1917 р.: на аверсі було вміщено профіль імператора Карла І, а на реверсі напис латинською «Пораненому воякові» та рік; кількість поранень визначалася комбінацією сірих та червоних смужок на стрічці. (іл. 1-3). На жаль, реалізувати задум не вдалося, і у 1918-1921 рр. для українських вояків регламентувалося носіння нарукавних нашивок за поранення – на кшталт тих, що було впроваджено у Російській Імператорській Армії у грудні 1916 р. (іл. 4).

1. 2. 3. 4.

Наприкінці 1945 р. ветерани українських козацьких організацій у діаспорі ініціювали заснування пам’ятної козацької відзнаки для учасників Визвольних Змагань. Однак в екзильному Уряді УНР вирішили зробити цю відзнаку загальною, а не лише для козаків – відповідні документи було підписано Головою Директорії УНР в екзилі 20 жовтня 1947 р. Згідно Статуту Хреста Українського Козацтва, кожне поранення, отримане в боях за волю України, позначалося золотою зірочкою на стрічці (іл.5).

5.

Втім, необхідність встановлення спеціальної відзнаки за поранення була очевидною, і 17 травня 1980 р. Президія Української Національної Ради (в екзилі) встановила медаль «За жертву крови в боях за волю України». На аверсі медалі містилося зображення Тризубу, схрещених мечів, тернового вінця та відповідний напис (іл. 6).

6.

Вже за часів Незалежності вдалося встановити і виготовити відзнаку за поранення в самій Україні – щоправда, не на рівні держави, а у форматі знака МВС. 20 листопада 1998 р. тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко підписав наказ МВС № 846 «Про внесення змін до наказу МВС України від 27.11.97 р. № 802 «Про затвердження Правил носіння форменого одягу особами начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовцями внутрішніх військ». Цим документом був затверджений знак «За поранення», визначені правила його носіння та підстави для вручення.   

Знак, розроблений І. Кириченком та А. Пегетою, мав вигляд прямокутника (червоного – для легкого поранення, жовтого – для важкого) із калиновим вінком та краплею крові на тлі восьмипроменевої зірки, нагадуючи дизайн знака кількості поранень, встановленого для РСЧА у липні 1942 р. (іл. 7)

7.

З огляду на низку причин, цей знак не набув поширення і наразі не входить до системи відомчих заохочувальних відзнак Національної поліції України.

Втім, суспільний запит на відзнаку за поранення при виконанні військового, службового чи громадянського обов’язку є очевидним – саме тому й виникли знаки народної пошани відповідного призначення.

1 лютого 2016 р. ВГО «Спілка ветеранів та співробітників силових структур України «Звитяга» встановила відзнаку «Кров за Україну». Вона надається громадянам України та іноземцям за поранення, отримані під час бойових дій, при виконанні службового або громадянського обов’язку. (іл. 8)