28 січня 2020 року в актовій залі Університету державної фіскальної служби України відбулося нагородження Знаками народної пошани гідних громадян України, Франції та Туреччини.

Олександра Олегівна Богомолець, лікар-реаніматолог, бойовий волонтер нагородила  медаллю «За зцілення людських душ» № 046 Арнову Ларису Володимирівну, кризового волонтера.

Олександра Олегівна - онука Віце-президента Академії наук СРСР і дочка академіка, яка ніколи не шукала в житті легких шляхів: з першого курсу медінституту почала працювати операційної санітаркою, а на четвертому та п'ятому курсах вже виконувала обов'язки лікаря в дитячій реанімаційній бригаді. Після закінчення навчання пропрацювала лікарем-реаніматологом 17 років, за цей час врятувала від смерті понад 5000 людей. Близько 20 років надає волонтерську допомогу Будинкам детини по всій України. Була лікарем обох Майданів. З початком бойових дій на Донбасі організувала вивіз загиблих та тяжкопоранених бійців із зони АТО, а також донині надає медичну і продовольчу допомогу добровольцям, які беруть участь в АТО. 

Вона представила до нагороди людину, що зберегла десятки людських життів і зцілила сотні зранених людських душ.

Лариса Арнова мешкала у Криму у Феодосії, допоки не одружилася й не переїхала жити в Донецьк. Мала щасливу родину, працю за фахом, чудових розумних дітей… Тобто жила звичайним щасливим життям в рідній Україні, в Українському Донецьку, що також став рідним.

А потім стався Майдан. Тисячі людей стали пліч-о-пліч. Їх били, в них стріляли, вони хворіли і потребували підтримки й медичної допомоги. У Лари не виникало коливань – вона має бути там. І математик за фахом, вона закінчує курси Червоного Хреста з надання медичної допомоги і стає до лав медиків Майдану. Всі найважчі дні вона не відходила від постраждалих, асистувала на операціях, перев’язувала поранених. Медсестру Лару знали й любили за добре серце, фахову допомогу й математично точне виконання своїх обов’язків.

Почалась війна. І Лариса без вагань, разом із сім’єю переїжджає до Києва та стає волонтером Центрального військового шпиталю. В перші роки війни було багато поранених. Дуже важких і невиліковних. Велика кількість волонтерів опікувалася бійцями, але всі знали, що найтяжчі і фізично, і психологічно були Ларині. Молоді хлопці з ампутаціями кінцівок, ті, що втратили зір, такі, що не хотіли жити і примірювали кращий спосіб вкоротити собі віку. Втім, через деякий час завдяки своїй феї Ларі вже приміряли протези, вчилися ходити і знову радіти життю. І ще вона єдиний волонтер, яка вміє вмовити поранених і сильно постраждалих солдат не вживати алкоголь у великих дозах або просто припинити пити.

Волонтери шпиталю змінювалися, але Лариса нікуди не йшла. Вона, як більшість тимчасово переселених не має власного житла і повинна його винаймати. І хоч самій не солодко живеться, Лара не тільки ніколи не скаржиться на труднощі, але й ладна витратити останню копійчину на підтримку наших захисників. Вона завжди весела й готова прийти на допомогу будь-якої миті.

Але попри все в Лариси є одна найзаповітніша мрія – повернутися додому в рідний Український Донецьк, щоби якнайшвидше відновити там щасливе життя без відлуння війни.

Фото з нагородження - Бася Володарська

Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua

Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua