Продовження статті "Відзнаки козацького роду" Іменем закону, №51-52
Продовження статті

Артикул: ВТО_

ПРОДОВЖЕННЯ СТАТТІ "Відзнаки козацького роду" в  "Іменем закону", №49, №50

Автори:

Олександр СОПОВ, директор ВТО «Орден»,

Анна ТОРГОНЕНКО, журналіст «ІЗ»


Останньою 1995 року з’явилася відзнака «Орден князя Ярослава Мудрого». Її було засновано напередодні річниці незалежності для удостоєння громадян України, іноземних громадян й осіб без громадянства за видатні заслуги перед українською державою. Орден мав п’ять ступенів і впродовж кількох років займав найвищу сходинку на п’єдесталі вітчизняних нагород. Варто наголосити, що в процесі розробки статуту відзнаки було враховано чимало історичних нагородних традицій, зокрема світових. Приміром, затверджено особливий порядок заохочення орденом іноземних громадян та осіб без громадянства: перший ступінь вручають главам суверенних держав, другий – главам урядів і парламентів, видатним державним й громадським діячам і далі – за ієрархією. Крім того, до кожного різновиду ордена передбачили окремий комплект нагородних атрибутів. Відзнака отримала девіз «Мудрість, честь, слава», а усіх удостоєних нею іменують кавалерами ордена князя Ярослава Мудрого. Вперше в історії української нагородної справи було передбачено носіння замість знака його мініатюри.

 

1996-го відбулися кардинальні зміни в «житті» кількох раніше започаткованих відзнак президента. Зокрема, цього року востаннє були вручені зірка (26 квітня) та хрест (7 серпня) «За мужність», а замість них 21 серпня глава держави Леонід Кучма встановив орден «За мужність» трьох ступенів. Відтоді нагородженим першим ступенем вручають знак ордена у формі хреста для носіння на нашийній стрічці і зірку, другим та третім – знак ордена, що складається з прямокутної колодки та хреста з широкими загостреними кінцями. При цьому всіх, хто раніше отримав зірку або хрест «За мужність», прирівняли до відзначених орденом «За мужність», й зберегли за ними право на носіння раніше вручених нагород.

 

Також зміни торкнулися Почесної відзнаки Президента України: у вересні її трансформували в орден «За заслуги» трьох ступенів, залишивши в основі «зовнішності» нагороди «обличчя» попередниці. Як і у випадку з відзнакою «За мужність», удостоєним першого ступеня вручали знак ордена для носіння на нашийній стрічці та зірку, а другого та третього – лише знак для носіння на грудях.

 

На початку 1997 року виникла ідея щодо запровадження відзнак для вшанування українського жіноцтва: з відповідним проектом у Відділ державних нагород Адміністрації Президента звернулися представники Міністерства в справах сім’ї та молоді. За їхнім задумом, передбачалося створення медалі «Материнська слава» та ордену Святої княгині Ольги трьох ступенів, якими відзначали б жінок за народження та виховання дітей, активну громадську, трудову, благодійну та іншу діяльність.

 

Пропозицію щодо встановлення ордена в АП сприйняли схвально, адже він мав вагоме історичне обґрунтування й був продовженням нагородотворчих спроб Української держави 1918 р., а от питання започаткування материнської медалі викликало чимало зауважень. Річ у тім, що низка таких відзнак існувала в Радянському Союзі, й призначали їх матерям за «механічним» принципом: що більше дітей, то вищий ступінь чи статус нагороди. В Адміністрації Президента поставили під сумнів доцільність збереження цього підходу, адже навіть в умовах демографічної кризи визначальним мав бути не сам факт народження дитини, а її якісного виховання в родині. Зрештою, вирішили відкласти пропозицію щодо заснування медалі «Материнська слава» й обмежитися лише орденом княгині Ольги – для відзначення жінок як за народження та виховання дітей, так і за активну участь в суспільному житті, видатні досягнення.

 

Указом Президента від 15 серпня 1997-го нову відзнаку було затверджено. Творцям знаку ордену вдалося зробити його елегантним – як жіноча прикраса та, водночас, поважним – як державна нагорода. Він являє собою овальний медальйон, прикрашений чотирма аметистами у вигляді рівнораменного хреста, що кріпиться до банта бузкового кольору. В центрі знаку розміщено рельєфне зображення княгині Ольги. Вручення перших відзнак відбулося 22 серпня і, як передбачалося, їх отримали жінки за різні заслуги: з-поміж лауреатів були багатодітна матір, чемпіонка з легкої атлетики, ректор інститут, солістка ансамблю та інші.

 

Однією з останніх до ухвалення закону про державні нагороди було започатковано відзнаку президента «Герой України» – для удостоєння громадян України за здійснення визначного геройського вчинку (з врученням ордена «Золота зірка») або трудового подвигу (з врученням ордена Держави). Традиційно, указ про встановлення відзнаки президент підписав напередодні річниці незалежності – 23 серпня 1998-го. Того ж року першу нагороду «Герой України» з врученням ордену Держави отримав президент Національної академії наук Борис Патон.

 

Окрім орденів, впродовж 1990-х перелік президентських відзнак кілька разів поповнювався також медалями. Зокрема, у жовтні 1996 року було засновано медалі «За військову службу Україні» та «За бездоганну службу» трьох ступенів, а в жовтні 1999-го – «Захиснику Вітчизни». Примітно, що спочатку перші дві медалі планували створити як відомчі в Міністерстві оборони. Однак під час затвердження їхніх проектів в Адміністрації Президента на найвищому рівні було ухвалено рішення про впровадження цих нагород як відзнак глави держави для «силовиків». А медаль «Захиснику Вітчизни» встановили для відзначення ветеранів Великої Вітчизняної війни напередодні 55-ї річниці визволення України. Щоб зовнішнім виглядом ця медаль не дисонувала з іншими, здебільшого радянськими нагородами ветеранів, для неї розробили спеціальну п’яти­кутну колодку, притаманну відзнакам СРСР.

 

16 березня 2000 року в історії українських відзнак розпочалася нова сторінка: цього дня Верховна Рада ухвалила закон «Про державні нагороди України», згідно з яким майже всі наявні тоді відзнаки президента (окрім знаку «50 років визволення України») стали державними нагородами. У цьому ж статусі вони перебувають й нині, частково зазнавши змін. Наприклад, відзнака «Герой України» перетворилася на звання, до якого, як і раніше, вручають орден «Золота Зірка» або орден Держави та одну, спільну мініатюру.

 

Водночас, новий закон передбачив можливість встановлення відзнак президента як одного з різновидів державних нагород. Нині до них належать Хрест Івана Мазепи (започаткований 26 березня 2009 р.), медаль «За працю і звитягу» (16 травня 2001 р.) та ювілейні медалі «60 (70) років визволення України від фашистських загарбників» (17 вересня 2004 р. та 28 жовтня 2014 р.), «20 років незалежності України» (30 травня 2011 р.) і «25 років виведення військ з Афганістану» (14 лютого 2014 р.).

 

Також згаданим законом визначено, що до державних нагород належать почесні звання (тепер їх налічується 41, й у цьому переліку є звання «Мати-героїня», започатковане 2004 р.) та Державні премії. Останніх відзнак нині п’ять – у галузі науки й техніки; архітектури; освіти; премія ім. Олександра Довженка (за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва) та Національна премія ім. Тараса Шевченка (за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики й журналістики). До кожної з них вручають відповідний нагрудний знак, а от до «архітекторської» премії – єдиної з-поміж усіх державних нагород – передбачено ще й так званий фрачник.

 

Щодо державних орденів та медалей, то вперше після ухвалення закону їхній перелік був розширений за кілька років. Восени 2000-го, незадовго до відзначення 800-ліття з дня народження Галицько-Волин­ського князя Данила Романовича до президента звернулися керівництво Тернопільської області з пропозицією створити орден на честь цієї видатної особистості для заохочення дипломатів, військових та державних діячів. Глава держави підтримав ідею щодо започаткування нагороди, але в статусі медалі, й проект закону передали до комітетів ВР. Однак там робота загальмувалася, адже деякі депутати взагалі вирішили за непотрібне започатковувати таку відзнаку. Зрештою, лише 20 лютого 2003-го законопроект розглянула Верховна Рада вже нового скликання й рекордною кількістю голосів – 345 – його було затверджено, до того ж парламентарі повернули нагороді статус ордена.

 

Вперше для розробки проекту знака було оголошено відкритий конкурс та встановлено премії для переможця й авторів трьох найкращих робіт. Загалом надійшло понад два десятки ескізів. Розглядаючи ці проекти, члени комісії зупинилися на двох з них, вирішивши поєднати найкращі дизайнерські рішення обох авторів. 30 липня 2003-го Леонід Кучма підписав Указ «Про орден Данила Галицького», затвердивши його опис та статут, а на початку серпня нагорода побачила світ у металі. Кавалером ордену за номером «001» став Сергій Червонописький – тоді голова Держкомітету у справах ветеранів, учасник бойових дій в Афганістані.

 

Масштабний конкурс було проведено й у пошуках найвдалішого проекту для іншого, нині найвищого українського ордена – Свободи та медалі «За врятоване життя». Рішення щодо встановлення цих нагород український парламент ухвалив 10 квітня 2008 року. Обраний комісією ескіз ордена, що складався з колодки помаранчевого кольору та хреста, сторони якого прикрашали кристали, а в його центрі розміщувався медальйон із зображенням Тризуба, «доопрацював» особисто президент Віктор Ющенко. Він дещо збільшив центральний медальйон, від чого побільшав і сам знак, змінив колір стрічки та наказав «переформатувати» нагороду для носіння на шиї.

 

2009-го «родину» державних відзнак поповнив орден «За доблесну шахтарську працю» трьох ступенів. Попри те, що відбулося вже кілька вручень нагороди, усіх лауреатів удостоюють лише знака ордена ІІІ ступеня: перші два наразі існують лише в формі описів й не втілені в металі.

 

Цього року до переліку державних нагород додався орден Героїв Небесної Сотні, встановлений задля увічнення пам’яті полеглих під час Революції Гідності. Закон про його заснування Верховна Рада ухвалила 1 липня, а 3 листопада президент Петро Порошенко затвердив статут та малюнок ордена – синього хреста, у центрі якого зображення небесного воїна в обладунках з мечем та щитом. До речі, для вибору ескізу знака також проводився всеукраїнський конкурс, на якому (з рекомендаціями доопрацювання) переміг проект авторського колективу зі Львова:

Нині ордена посмертно удостоєні троє іноземців, що загинули під час Революції Гідності.

 

Крім перелічених вище відзнак нерідко до державних нагород зараховують також грамоту Кабінету Міністрів, грамоту та почесну грамоту Верховної Ради, звання «Першовідкривач родовищ корисних копалин», грамоти голів держадміністрацій. Однак вони встановлені не законом «Про державні нагороди України», а окремим постановами названих органів влади.

 

Загалом за часи незалежності в Україні вдалося вибудувати доволі цікаву та багатоманітну систему нагород, що має три «гілки» – державні та відомчі відзнаки, питання щодо яких регулюють відповідні законодавчі акти, і відзнаки громадських організацій, затверджені в їхніх статутах.

Автори:

Олександр СОПОВ, директор ВТО «Орден»,

Анна ТОРГОНЕНКО, журналіст «ІЗ»

Опубліковано 4 листопада 2014 року

Стаття в "Іменем закону" №49, 4 грудня 2014 року

 «Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»





Замовити орденські планки ви можете на сайті: planki.org


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua