"Відзнаки для «зодчих» вікової мрії", "Іменем закону", №47, 20.11.2014

Артикул: ВТО_

Автори : Олександр Сопов, директор ВТО"ОРДЕН"

Анна Торгоненко, журналіст "ІЗ"

Стаття в "Іменем закону" №47, 20 листопада 2014 року

 

Ізраїль був однією з тих держав, керівництво яких спочатку намагалося взагалі обійтися без нагород. Такий «експеримент» не увінчався успіхом, проте наклав характерний відбиток на подальше формування ізраїльської системи заохочень: вона досить скромна, попри те, що від початку своєї незалежності держава постійно перебуває у стані військових конфліктів. Хоча з іншого боку ця скромність лише підкреслює престижність нагород, адже повага до них і, зрозуміло, до їхніх власників у суспільстві дуже висока. Про те, які відзнаки нині вручають в Ізраїлі, якого звання в цій країні удостоїли лише дванадцятьох осіб та яку з нещодавно заснованих нагород порівнюють із французьким орденом Почесного легіону, – йтиметься далі.


Нагадаймо, що формування сучасної Держави Ізраїль відбувалося після Другої світової війни: у листопаді 1947 року Організація Об’єднаних Націй прийняла план розділу Палестини, що передбачав закінчення дії британського мандата на цій території та її поділ на дві держави – арабську та єврейську. Дію мандата Великобританія припинила 15 травня 1948-го, а напередодні голова Єврейської агенції Ізраїлю Давид Бен-Гуріон проголосив створення незалежної держави Ізраїль на визначеній ООН території. Наступного дня одразу п’ять арабських країн напали на неї, розпочавши Першу арабсько-ізраїльську вій­ну, яку в Ізраїлі назвали Війною за незалежність. Була заснована Армія оборони Ізраїлю (АОІ), куди інтегрували бойові підрозділи тих організацій, що раніше впродовж тривалого часу підпільно боролися за створення власної держави. Більшість із них дотримувались ідей соціальної рівності й не мали знаків розрізнення та відзнак, вважаючи, що найкраща нагорода – це здобуття незалежності. Лише в одній з таких організацій ще наприкінці 1930-х запровадили нагородну систему з чотирьох медалей і двох варіантів відзначення в наказі (цалаш) – письмовий та усний.

 

Ідея соціальної рівності стала панівною і в Армії оборони Ізраїлю. Давид Бен-Гуріон, що став прем’єр-міністром держави, був затятим противником започаткування військових відзнак. Він вважав, що в країні, де масовий героїзм є нормою життя, несправедливо виділяти когось з-поміж його бойових товаришів, відзначивши персональною нагородою. Тому тривалий час в армії була лише така форма заохочення, як відзначення в наказі – згадуваний цалаш. Ним могли удостоювати командири різного рівня, до того ж як окремих осіб, так і цілі підрозділи. Пізніше цалаш матеріалізували в нагородний лист.

 

Примітно, що впродовж Війни за незалежність деякі бойові підрозділи намагалися запровадити власні пам’ятні або нагородні знаки. Наприклад, 1 травня 1948-го сили єврейської самооборони вибили арабські частини з Катамона, передмістя Єрусалима. На честь цієї події створили «Медаль за взяття Катамона», яку за початковим планом мали отримати всі учасники операції. Однак потім керівництво АОІ відмовилось офіційно визнавати цю нагороду, навіть попри те, що в деяких місцях уже відбулося її вручення. Загалом під час зазначеної війни до Бен-Гуріона не раз зверталися з ініціативою заснування інших форм відзнаки, окрім цалаша, проте він залишався непохитним.

 

Лише одного разу – 17 липня 1949-го, в річницю складання військової присяги першими регулярними частинами Армії оборони Ізраїлю і за три дні після підписання угоди про припинення вогню, що ознаменувала перемогу Ізраїлю у Війні за незалежність, – уперше й востаннє в Тель-Авіві відбулась офіційна церемонія нагородження званнями «Герой Ізраїлю». У ній взяли участь президент Хаїм Вейц­ман, прем’єр-міністр і міністр оборони Давид Бен-Гуріон, начальник Генерального штабу Яаков Дорі, міністри, члени парламенту (Кнесету), старші офіцери АОІ та іноземні дипломати. Високого звання удостоїли 12 осіб – відповідно до кількості колін (племен) Ізраїлю: восьмеро героїв особисто одержали нагороди, а ще чотирьох військових відзначили посмертно. Осіб, гідних звання, відбирала спеціальна комісія, представивши на розгляд Бен-Гуріона близько тисячі кандидатур. З-поміж них прем’єр особисто обрав найгідніших.

 

Зауважимо, що на формат і зовнішній вигляд цієї відзнаки значно вплинула радянська система заохочень, де найвищою нагородою було звання «Герой Радянського Союзу». І хоч «Герой Ізраїлю» не передбачав вручення нагородної медалі, все-таки до нього видавали прямокутну планку, на яку була натягнута червона стрічка та кріпився національний символ – менора. Крім того, подібно до медалі «Золота Зірка», планку «Герой Ізраїлю» дозволяли носити як на військовому однострої, так і на цивільному одязі.

 

Упродовж подальших більш як двох десятиліть – попри Синайську кампанію (1956 р.), Шестиденну війну (1967 р.) та численні військові операції – ні повторного присвоєння звань героїв, ні створення та вручення нових державних нагород не відбувалося. Єдиною формою заохочення залишався цалаш, який, утім, набув системності та ієрархічності. Зокрема, були впроваджені цалаш начальника Генерального штабу, цалаш командувачів військових округів, ВПС і ВМС, цалаш командира дивізії/бригади, цалаш командира батальйону або відповідних йому частин. Вручення відзнаки начальника Генерального штабу супроводжувалося короткою церемонією в його ставці.

 

Однак 1951-го з’явився перший ізраїльський знак, що позначав участь особи в певній військовій кампанії: у цьому разі – Війні за незалежність. Його заснували у вигляді планки, збираючись незабаром – коли буде створено систему нагород – додати до неї медаль. Та оскільки питання з державними відзнаками всіляко «гальмувалося», то й започатковані згодом знаки участі в інших кампаніях отримали таку саму форму, що було законодавчо затверджене 1970-го й збереглося донині. Тобто ці відзнаки є лише у вигляді планки й не мають металевого відповідника. Їх вручають за чітко визначеними критеріями (утім, як й усі нагороди Ізраїлю) певним категоріям осіб. Нині ці відзнаки є двох видів: за участь у війнах Ізраїлю й за участь в організаціях, що боролися за створення держави та з нацизмом.

 

Наприкінці 1953-го Бен-Гуріон залишив крісло прем’єр-міністра й наступного року в Кнесет був направлений законопроект щодо заснування державних нагород Ізраїлю. Їх пропонували встановити шість. Проте під час парламентських читань між депутатами виникло чимало суперечок і проект відправили на доопрацювання, де він пробув не один рік: з 1955-го до 1963-й Уряд знову перебував під керівництвом Бен-Гуріона. І лише 1969-го міністр оборони Ізраїлю Моше Даян представив Кнесету законопроект, згідно з яким систему цалашів мали доповнити три нагороди – «Медаль доблесті», «Медаль за мужність» і «Медаль за особливі заслуги»

 

         «Медаль доблесті»                               « За мужність»                                 "За особливі заслуги»"

                                                         

 

Наступного року – після кількох обговорень і внесення змін – парламент ухвалив закон «Про нагороди Армії оборони Ізраїлю», що встановлював зазначені медалі. Попри зауваження депутатів, було вирішено не започатковувати відзнаки для цивільних осіб, проте дія закону поширювалася на деяких інших силовиків, окрім армійців.

 

Одразу був оголошений конкурс на створення ескізів нагород, однак проект, що задовольнив вимоги державної комісії, затвердили лише на початку 1973 року. Його автором став відомий скульптор, класик ізраїльського графічного дизайну Дан Рейзінгер:

Відповідно до задуму майстра, «Медаль доблесті» складається з Зірки Давида, всередині якої розміщені меч і колос, і жовтої стрічки. Цей колір і шестикутну зірку Рейзінгер використав не випадково: чоловік, що сам змушений був носити такий знак у дитинстві й дивом вижив під час Голокосту, мав на меті змінити ганебне значення цих символів для єврейського народу, перетворивши їх на знак героїзму. «Медаль за мужність» складається з червоної стрічки й менори у вигляді схрещених мечів і колосом посередині, а «Медаль за особливі заслуги» – з синьої стрічки й медальйона з мечем і колосом. Як бачимо, останні два знаки використано в усіх трьох нагородах: перший символізує АОІ, а другий – прагнення до миру.

 

Відповідно до закону, «Медаллю доблесті» має право за­охочувати міністр оборони за рекомендацією начальника Генерального штабу тих військових, які, ризикувавши життям, виявили вищий ступінь героїзму під час бою. «Медаллю за мужність» і «Медаллю за особливі заслуги» удостоює начальник Генерального штабу: першою – за вияв героїзму під час виконання бойового завдання з ризиком для життя, другою – за взірцеві мужні вчинки. Особи, удостоєні 1949-го звання «Герой Ізраїлю», автоматично отримували «Медаль доблесті».

 

Також новий закон залишив систему цалашів, але суттєво її змінив. Насамперед, були скасовані цалаші командирів батальйонів і бригад: на практиці вони й надалі могли заохочувати підлеглих нагородними листами, але такі «грамоти» не мали статусу державної нагороди. Цалаші начальника Генерального штабу, командувачів округів, ВПС та ВМС і командирів дивізій не перетворилися на медалі, а набули форми планок оливкового кольору, на які накладено перехрещені меч та оливкова гілка. Кількість накладних елементів варіюється від одного до трьох – залежно від статусу цалаша. Крім того, 2005 року був відновлений цалаш командира бригади: він також становить собою планку з оливковою стрічкою, але без накладних елементів.

 

 Продовження читайте за цим посиланням




Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua