США, ФРАНЦІЯ, ІЗРАЇЛЬ. ПОВАГА ДО ГЕРОЇВ І НАГОРОД
США, ФРАНЦІЯ, ІЗРАЇЛЬ. ПОВАГА ДО ГЕРОЇВ І НАГОРОД

Артикул: ВТО_


США, ФРАНЦІЯ, ІЗРАЇЛЬ. ПОВАГА ДО ГЕРОЇВ ТА НАГОРОД.

 НАГОРОДНІ СИСТЕМИ, ЯКІ УКРАЇНА МАЄ    ВИВЧИТИ… І ПЕРЕВЕРШИТИ!

 

США: 1996 року вкоротив собі віку адмірал Джеремі Бурда після опублікування фото 15-ти річної давнини, на якому майбутній адмірал носив на стрічках двох медалей накладки у вигляді літери «V» («Valor»/ «Відвага») , на які він не мав права!

Франція: Популярність започаткованого Наполеоном ордена Почесного легіону серед людей була така висока, що Бурбони змушені були залишити його з-поміж нагород королівської Франції (змінивши профіль Наполеона на профіль короля Генріха IV) - девізу «Честь і Вітчизна» не було чого протиставити.

Ізраіль: В Ізраїлі не нагороджують генералів! Немає жодного офіцера у званні вище полковника, який отримав би державну нагороду. Та й полковникам вручали відзнаки лише п’ять разів; два - посмертно.


Аби виправити старі й уникнути нових недоречностей при реформуванні нагородної системи України, доречно розглянути три, без перебільшення, найдивовижніші – нагородні системи трьох демократичних країни, кожна з яких колись спробувала взагалі відмовитися від нагород. Відразу визначимося: ми не оспівуватимемо та не гудитимемо якихось окремих відзнак – ми аналізуватимемо системний підхід до розбудови і функціонування нагородних комплексів.

Необхідність кардинальної реформи нагородної системи України наразі є очевидною для більшості спільноти та депутатського корпусу – від якого, власне, все й залежить. Адже у першій статті Закону «Про державні нагороди України» чітко сказано: «Державні нагороди встановлюються виключно законами України». Тепер саме народним обранцям належить взяти на себе відповідальність і ухвалити новий закон про нагородну систему, який би виправив всі помилки й недоречності, яких припустилися протягом всього періоду Незалежності. Суспільний запит на перегляд системи державних нагород та нагородної політики вже сформовано – справа за його реалізацією!

Всі ми чудово розуміємо, що переформатуванню підлягає не лише зовнішній вигляд тих чи інших орденів та медалей, не лише статутні положення – ми маємо сформувати і закріпити законодавчо якісно нове бачення нагородної системи нашої держави. На зміну пострадянській ієрархії відзнак, яка будувалася шляхом відтермінованих та позбавлених логіки нашарувань чи реінкарнації рудиментів (на кшталт почесних звань чи іменної вогнепальної зброї), необхідно запропонувати цілісне бачення комплексу державних нагород, в якому має знайти відображення й «рамковий регламент» для відомчих, муніципальних та громадських відзнак, які вже стали невід’ємною часткою фалеристичного розмаїття України.

Аби виправити старі й уникнути нових недоречностей, доречно розглянути зарубіжний досвід. За приклад візьмемо три демократичних країни, розкиданих по різних частинах Світу, але об’єднаних двома ознаками: республіканською формою правління та історичним прецедентом необхідності розбудови нагородної системи «з нуля». Наша мова – про США, Францію та Ізраїль…

Відразу визначимося: ми не оспівуватимемо та не гудитимемо якихось окремих відзнак – ми аналізуватимемо системний підхід до розбудови і функціонування нагородних комплексів.

 

США: досконала структурованість=хаос?

Майже сто перших років Незалежності у США до нагород ставилися із надмірною обережністю: вони ж бо посягають на принцип рівності!

18 березня 1776 р., ще до прийняття Декларації Незалежності, Дж. Адамс, видатний представник патріотичного табору, запропонував від імені конгресу оголосити Дж. Вашингтону подяку «за мудрі та рішучі дії під час облоги й взяття Бостона» й на згадку про цю подію викарбувати золоту медаль. Однак її проект, як і підготовлені ескізи медалі на згадку про Декларацію незалежності, не були схвалені конгресом. Роль нагород ще не усвідомлювалася керівниками держави. Їхня аргументація була простою: «Де наша демократія і рівність усіх громадян країни?».

 Спроби Дж. Вашингтона впровадити власне американські нагороди зазнали поразки – ця доля спіткала і відроджене у ХХ столітті «Пурпурне Серце», і орден Святого Цинцинната. Навіть англо-американська війна 1812–1814 рр., що закінчилася важкою перемогою американців, не залишила «нагородного сліду» в історії США. Як і раніше, уряд був украй скупим у політиці відзначень, мотивуючи це поглядами батьків-засновників Нації. Під час Американо-мексиканської війни 1846–1848 рр. американських солдатів нагороджували лише паперовим «Сертифікатом заслуг». 

І тільки після початку Громадянської війни 1861-1865 рр., коли стало зрозуміло, що йдеться про битву за єдність країни та існування американців як єдиного народу, міркування ліберал-популістів відкинули й запропонували заснувати нагороду за доблесть. 12 липня 1862 р. був підписаний закон, що започатковував медаль Пошани, з якої й бере початок оригінальна й багата система нагород США.

Оскільки нагородна система США почала формуватися «під війну», її військовий компонент на довгі десятиліття став домінантою: відомчі армійські інструкції щодо порядку носіння нагород на військовому однострої у прагненні досягти витонченої досконалості фактично забороняли занадто багато «стороннього» (вітчизняні цивільні чи загалом іноземні нагороди) і, тим самим, сприяли виникненню відзнак аналогічного призначення на відомчо-муніципальному рівні.

Військові наполягли на тому, що «Пурпурне Серце» можуть отримати за поранення лише військовослужбовці? Не проблема: прикордонне відомство засновує для нагородження власних поранених службовців «Пурпурний Хрест» (ігноруючи той факт, що в Австралії таку назву має загальновідома громадська відзнака для тварин), а децентралізовані поліцейські структури встановлюють схожі відзнаки на рівні міст та графств! Армійці у своїй «славетній» інструкції AR-670-1 прописали, що військові нагороди носяться лише на військовому однострої – а звільнені у запас мають право носити мундир далеко не щодня? Не проблема: у відповідь муніципальні поліцейські інструкції вимагають носити лише власні відзнаки! Критерії загальнонаціональної Медалі Військовополоненого занадто жорсткі? Аналогічна медаль засновується губернаторами окремих штатів!

Надмірна зарегульованість призвела до того, що у США утворилася, напевне, одна з найрозгалуженіших та найсуперечливіших систем «урядових» відзнак. Там присутні відзнаки, які Президент може надавати на власний розсуд, але від імені Конгресу США, нагороди, якими він нагороджує від свого імені, але виключно за поданням Генерального прокурора чи Національного фонду мистецтв. Зайве казати, що далеко не всі ці відзнаки дозволено носити на військовому однострої.

Систему власних нагород має й Конгрес США – найцікавішою є Золота медаль. Цю відзнаку присуджують один раз на рік, а зображають на ній того, кого відзначено. Зрозуміло, що ця золота відзнака, вага якої сягає 453 г, для носіння на одязі не призначена взагалі. Задля повного розуміння алогізму американської урядової фалеристики додамо: медаль Пошани Конгресу США до системи нагород Конгресу США не входить – вона є суто військовим відзначенням, яким нагороджує Президент.

Напевне, лише в США можемо спостерігати феномен міжвідомчих нагород – власну «лінійку» відзнак має Національна розвідувальна спільнота США, що об’єднує кілька структур (кожна з яких, зрозуміло, має власну ієрархію відзнаень).

Станом на сьогодні 62 загальнодержавні відомства США та їхні структурні підрозділи нагороджують понад 700 відзнаками, які мають статус «урядових». Частина з них мають вигляд плакеток чи настольних медалей і не призначені для носіння. Деякі відзнаки – наприклад, медалі оборонного департаменту для цивільних службовців відомства та «сторонніх громадян» - можна носити на цивільному одязі, але в жодному разі не на військовому однострої.

Подібний «відомчо-фалеристичний перфекціонізм» спричинив появу власних нагородних систем на рівні штатів, графств, муніципалітетів ветеранських, спортивних та мистецьких об’єднань. Нерідко такі регіональні та громадські відзнаки за рівнем дизайну перевершували класичні «урядові» нагороди».

Відсутність єдиного системного нормативного акту федерального рівня, який би впорядкував систему нагород, на тлі купи надмірно деталізованих відомчих та локальних інструкцій спричинила справжній хаос в американській фалеристиці – звичайно, він помітний лише експертам.

Масив невійськових нагород різного рівня залишився de facto за лаштунками суспільної уваги, але ж військові нагороди федерального рівня та їхні кавалери традиційно є об’єктом жвавого інтересу – громадські активісти створили навіть профільні Інтернет-сайти для пошуку і викриття самозванців, які хизуються чужими нагородами. У Сполучених Штатах не варто привласнювати нагороди: цивільна особа, яку звинувачують у незаконному носінні військових медалей, може отримати стандартне покарання – кількасот доларів штрафу, до сотні годин «громадських робіт» (витончений смак американської Феміди, зазвичай, визначає так прибирання приміщень моргу) та зобов’язання написати особисті вибачення… всім живим кавалерам «привласненої» нагороди.

Як свідчить трагедія Джеремі Бурди (до речі, вихідець з України), кадровим військовим подібні витівки обхдяться набагато дорожче.


                                                      


 

Зрозуміло, що кадровим військовим подібні витівки обхдяться набагато дорожче – навіть не з точки зору судових рішень… 1996 року вкоротив собі віку адмірал Джеремі Бурда (до речі, вихідець з України) – причиною стало журналістське розслідування щодо фото офіцера, зробленого за п’ятнадцять років до того: на знімку майбутній адмірал носив на стрічках двох медалей накладки у вигляді літери «V» («Valor»/ «Відвага») (подібний додаток вважається окремим відзначенням для уасників бойових дій, які перебували під вогнем спротивника, і потребує документального підтвердження, який Бурда вчасно не надав). Ось таку ціну мають військові нагороди Сполучених Штатів Америки!

 

 

 

Франція: Légion d'Honneur – понад усе, все решта – плинне!

 

Якщо спробувати проаналізувати нагородну систему Франції з моменту її фундації після революційного «перезавантаження», кидається у вічі очевидний факт: відзнака Почесного Легіону залишається константою і для повалених монархій ХІХ століття, і для всіх п’яти Республік. Сьогодні кожен охочий може переглянути у режимі online скани орденських патентів всіх кавалерів ордену, починаючи з 1802 року – таку можливість надає Музей Почесного Легіону, і такій «фалеристичній стабільності» можна лише позаздрити! Решта нагород сприймаються і владою, і суспільством досить довільно – вони можуть виникати і скасовуватися, відновлюватися і забуватися… 

 

Наразі система державних нагород Франції складається з трьох «національних орденів» (Почесного Легіону, Визволення – суто теоретично, бо вже понад 60 років не вручається, Заслуг), чотирьох «міністерських орденів», які, зберігаючи статус державних нагород, надаються профільними міністрами (Академічних Пальм, Аграрних Заслуг, Морських Заслуг, Мистецтв та Літератури), 21 «головного військового відзначення» у вигляді хрестів та медалей, 31 «пам’ятної медалі» (більше половини – неактивні через давність подій), 27 «почесних медалей» (галузевого спрямування) та десятка «інших відзнак» (як правило, для цивільних осіб, постраждалих від різних військових конфліктів).

 

Французи не бояться кардинальних змін у фалеристиці – для цього їм навіть не потрібні війни й революції: у ході орденської реформи 1963 р. було скасовано дюжину орденів, але ж хіба хто скаже, що нагородна система Франції збідніла?

 

Характерною рисою французької нагородної політики є мовчазне схвалення громадських відзнак, які виникли на вимогу часу: такими є медалі за участь у битві на Марні, Соммі та за Верден у роки Великої війни, зірки до встановлених офіційно стрічок за поранення – для військових та цивільних осіб. Це цілком зрозуміло: хіба зможе хтось засудити нагородження громадською медаллю за поранення для цивільних осіб двомісячного малюка, який постраждав через обстріл Парижа німецькою супергарматою «Колоссаль» влітку 1918 року? Саме тому громадські відзначення носяться поруч із державними нагородами без жодних проблем – суспільство сприймає це позитивно.

 

Реструктуризація системи державних нагород, зміна старшинства відзнак для Франції – звична справа. Так, нещодавно п’ятою в нагородній ієрархії – вище за всі «міністерські ордени» та Воєнні Хрести обох Світових війн – стала Національна медаль визнання жертв тероризму. Це сталося 13 липня 2016 року, за день до жахливого теракту на Англійській набережній Ніцци…

 

                                      

 

Ізраїль: нагороди – героям з героїв!

Ізраїль, який від початку створювався як держава рівних, до нагород ставився обережно. Під час Війни за незалежність 1947–1949 рр. в Ізраїлі відзнак не було – патріотизм громадян, які втілили вікову мрію євреїв про свою державу, був таким високим, що відзнаки вважали не потрібними. Єдиною формою нагородження був цалаш – «відзначення в наказі», для засвідчення якого згодом почали вручати «Почесну грамоту». Це можна розглядати як своєрідний відгомін американського «Сертифікату заслуг» середини ХІХ ст. Потім «цалаш» отримав візуалізацію у вигляді стрічки кольору хакі: додатковими елементами позначається рівень нагороди.

17 липня 1949 р., вперше й одноразово, були призначені звання «Герой Ізраїля» за прояви звитяги під час Війни за незалежність. У присутності президента Ізраїлю Хаїма Вейцмана, прем'єр-міністра та міністра оборони Давида Бен-Гуріона й начальника Генерального штабу Яакова Дорі перші бойові нагороди було вручено дванадцяти військовикам, що найбільше відзначились у війні за незалежність Ізраїлю. Особисто нагороди отримали лише 8 військовиків, четверо були нагороджені посмертно і їх нагороди отримали члени сімей.

Кількість відзначених була визначено невипадково – за порадами духівництва вона символізувала 12 колін Ізраїлевих, тобто кількість племен, з яких, згідно Біблії, складався єврейський народ. Це було перше і єдине нагородження цим званням. Більше ніхто і ніколи ним не нагороджувався. Стрічка звання Героя Ізраїля є єдиною нагородою, яку дозволяється носити на цивільному одязі.

Упродовж наступних понад двох десятиліть, попри дві війни, нові нагороди в Ізраїлі не створювали – голова уряду Давид Бен-Гуріон був противником запровадження нагород.

 Однак після Шестиденної війни 1967 року, коли стало зрозуміло, що країна вступає в затяжний військовий конфлікт, до голосу професіоналів, які розуміли важливу роль моральних стимулів, довелося прислухатися. 1970 року Кнесет ухвалив «Закон про військові нагороди», відповідно до якого встановлювалося три медалі: «За героїзм», «За відвагу» і «За відзнаку». Суворий лаконізм дизайну відзнак зумовив їхні назви у народі: «Жовта стрічка», «Червона стрічка», «Синя стрічка». 1972 року Кнесет ухвалив «Закон про нагороди для Поліції Ізраїля та Служби в’язниць», яким започаткував ще п’ять відомчих медалей.

 

                                      

 

Участь у військових кампаніях відзначається стрічками, які не мають додатку у вигляді медалей. Таких в ізраїльській нагородній системі налічується вісім.

Попри те, що в Ізраїлі провідну роль у системі виконавчої влади відіграє прем’єр-міністр, там також існує відзнака президента. Вона надається за виключні заслуги перед Державою Ізраїль та єврейським народом – положення про нагороду передбачає, що внести представлення до нагородження має право кожен громадянин Ізраїлю та кожна ізраїльська спільнота. Тим не менш, заснована 2012 року відзнака за два роки була надана лише 17 особам, серед яких достатньо назвати президентів США та Італії – Барака Обаму та Дж. Наполетано.

Крім того, в Ізраїлі існують десятки громадських відзнак, встановлених переважно ветеранськими об’єднаннями учасників Другої світової війни 1939-1945 рр.

Варто додати, що на військовому однострої в Ізраїлі дозволено носити лише військові нагороди цієї держави. Навіть генерали, які отримують ордени іноземних держав, не мають права носити їх на мундирі.  Загалом, повнорозмірні нагороди дозволено носити лише у дні визначних державних свят чи за вказівкою міністра оборони – на парадах.

Два-три ряди стрічок на одностроях очільників оборонного відомства та генерального штабу – об’єктивний максимум, зумовлений особливостями ізраїльської нагородної системи. Відкриті довідкові системи визначають, що п’ять нагород є максимумом для офіцерів ЦАХАЛ’у – такого рівня досягли лише двоє: капітан Нехемія Коен та генерал Ехуд Барак.

Такі незвичні для нас суворі обмеження лише додають авторитету нагородам Ізраїлю. В той же час кожен охочий колекціонер має можливість законно придбати знаки нагород для своєї збірки на сайті, асоційованому із військовим відомством: медаль «За героїзм», яку надавали менше півсотні разів (в т. ч. і 12 Героям Ізраїлю), обійдеться лише у $149. Закон охороняє статус нагородженого, а не відзнаку!

 

 Підсумок: а як вчинити нам?

Побіжно оглянувши три – без перебільшення, найдивовижніші – нагородні системи, можемо зробити певні висновки. Почесних звань, іменної вогнепальної зброї, «жіночих» орденів немає ані в толерантних США, ані у галантних французів, ані у вимушено-войовничому Ізраїлі. Такі відзнаки є рудиментами монархій та соцреалізму. Їх необхідно позбутися й нам – звичайно, якщо прагнемо вийти на рівень світових стандартів «фалеристичної демократії».

Наступним логічно обгрунтованим кроком має стати визнання і регламентація муніципальних та громадських відзнак як сегменту нагородної системи держави – якщо цього не зробили ні США, ні Франція, ні Ізраїль, то що заважає нам бути першими? Ігнорувати наявний не-державний за формою, але державницький за змістом фалеристичний масив далі неможливо!

Одним законодавчим актом досягти досконалості неможливо. Але перший крок потрібно зробити… як то кажуть, «на вчора»!

 

Наши конкретні пропозиції - у наступній статті!

 

 

Олександр Сопов,

Максим Царенко

(Повний текст статті. Скорочений варіант надруковано 9 серпня 2016 р. у газеті Верховної Ради України "Голос України")

 





Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua