Продовження статті"Відзнаки козацького роду" Іменем закону, №50, 11.12.2014
Продовження статті

Артикул: ВТО_

Продовження статті "Відзнаки козацького роду" в тижневику "Іменем закону" №49, 4 грудня 2014 року

 

Після проведення в грудні 1991-го референдуму щодо підтвердження Акту незалежності України й обрання президента нової держави, робота над створенням концепції й започаткуванням власних відзнак розпочалася надзвичайно швидко. Уже 3 січня 1992 року Президія Верхов­ної Ради України ухвалила постанову про утворення Комісії з питань заснування державних нагород України. До її складу ввійшли відомі науковці, народні депутати, державні діячі, міністри, фахівці з геральдики, керівники творчих спілок… Очолив комісію заступник голови ВРУ Володимир Гриньов, а відповідальним секретарем призначили заввідділу нагород Секретаріату Верховної Ради Валентину Куценко.

 

За початковим задумом комісія мала надати свої пропозиції до травня 1992-го, але зважаючи на обсяг завдань та ґрунтовний підхід до їх виконання, концепцію представили на кілька місяців пізніше, а от її перший розгляд у Верховній Раді взагалі відбувся лише навесні наступного року. Слід відзначити, що до розробки проекту активно залучали широкий загал, розглядаючи пропозиції, які в чималій кількості надходили з відомств, інших держ­установ, громадських організацій тощо. Приміром, колегія Міністерства внутрішніх справ пропонувала встановити такі державні нагороди для відзначення працівників МВС: орден «За мужність» та медалі «За заслуги в охороні правопорядку», «За відзнаку на пожежі», «За службу в органах внутрішніх справ» – остання трьох ступенів з наданням права нагородження від імені Президента України міністру внутрішніх справ. Однак ця ідея не знайшла підтримки, що зрештою призвело до виникнення власне міліцейської нагородної системи.

 

Загалом, згідно з розробленою комісією концепцією, державними нагородами України могли бути ордени, медалі, державні премії та почесні звання. До речі, щодо необхідності впровадження останнього виду відзнак виникло чимало дискусій серед членів комісії. Дехто вважав їх пережитком радянської нагородної політики, а інші наполягали на тому, що призначення керівництвом держави почесного звання – це засвідчення поваги до представника певної професії за його висококваліфіковану працю. Однак згодом цю суперечку вирішило саме життя: в умовах нагородного вакууму на початку незалежності почесні звання залишалися єдиними відзнаками державного рівня, і громадяни, яким їх присвоювали, пишалися таким визнанням їхніх заслуг.

 

У базовому проекті системи державних нагород передбачалося встановлення орденів «Відроджена Україна» (за виняткові заслуги перед державою), Пошани (за видатні досягнення в розвитку економіки, науки, культури, освіти тощо), «Захиснику України» (за військові заслуги), «Милосердя» (за благодійну діяльність), медалей «За мужність» (за відвагу, виявлену під час виконання військового, службового та громадянського обов’язку), «Звізда Полин» (за заслуги в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи):

 

Перше вручення відзнаки Президента України зірки "За мужність" її отримує вдова підполковника міліції М.Яковенко

 

Як зазначалося вище, питання щодо започаткування державних нагород винесли на розгляд Верховної Ради лише 4 травня 1993-го. М’яко кажучи, обговорення серед депутатів видалося бурхливим. До того ж, на жаль, переважали не конструктивні зауваження, а почасти дилетантські міркування: починаючи від заяв, що в усіх демократичних країнах дуже мало нагород й зазвичай це орден «Почесного легіо­ну» (хоча такий знак існує лише в Франції), й закінчуючи доріканнями стосовно неможливості прийняття рішень щодо заснування нагород, доки зростають ціни на ковбасу. Зрештою, після кількагодинних дебатів, з другої спроби депутати все ж спромоглися схвалити постанову в першому читанні. Проте до другого справа не дійшла: вир політичних пристрастей, який виник навколо дострокових виборів Президента та Верховної Ради, повністю відволік парламентарів від такого буденного питання, як державні нагороди. Та так, що справа їхнього законодавчого затвердження розтягнулася ще на сім літ.

 

Хоча восени 1993-го Верховна Рада все ж мала шанс «дати життя» першій державній нагороді. У березні зазначеного року під час зустрічі в Мінську очільники урядів держав-учасниць СНД підписали протокол про підготовку до святкування 50-ліття Перемоги у Великій Вітчизняній війні, яким передбачалося створення спільної ювілейної медалі. Влітку парламент РФ встановив відповідну нагороду, затвердивши її опис з елементами суто російської історії. Звісно, такий зовнішній вигляд медалі не влаштовував українське керівництво, тому 20 вересня президент Леонід Кравчук подав на розгляд Верховної Ради проект постанови про «Про заснування ювілейної медалі „50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”», який депутати схвалили за місяць. Однак потім з низки причин, зокрема під тиском ветеранських організацій, президент погодився на вручення українським учасникам війни спільної медалі СНД, а постанову Верховної Ради було скасовано.

 

Впродовж 1990-х депутати ВРУ здійснювали ще кілька спроб встановити державні нагороди, однак усі вони не увінчалися успіхом. Проте це не означає, що в Україні впродовж цього часу взагалі не було відзнак найвищого рівня. Річ у тім, що ще на початку 1992-го, усвідомлюючи високу ймовірність «затягування» парламентарями рішення щодо заснування державних нагород, активну діяльність на цій «ниві» почали вести з іншого боку – на Банковій. Тоді ж у січні відділ нагород Адміністрації Президента виступив з ініціативою про започаткування нового виду нагород, яких до того не було в країні – відзнак Президента України. Думка сподобалася Леонідові Кравчуку, але щоб її втілити в життя необхідно було внести зміни до чинної тоді Конституції 1978-го. Згідно з Основ­ним Законом, право встановлювати державні нагороди належало лише Верховній Раді. Однак уже 13 лютого 1992 року – знову ж таки, не без бурхливих дебатів та з енної спроби – рішенням 314 народних обранців право засновувати відзнаки дістав також президент.

 

Докладно весь процес «народження» першої нагороди незалежної України – Почесної відзнаки Президента України описаний в окремому матеріалі, тож нині лише коротко зауважимо, що вона побачила світ в липні 1992-го. За місяць, напередодні річниці незалежності, перші відзнаки вручили 12 видатним лауреатам.

Подальший розвиток української нагородної системи тісно пов’язаний, та й загалом став можливий саме завдяки наданню права президенту встановлювати власні відзнаки, адже наступними роками – доки депутати сперечалися щодо концепції, зовнішнього вигляду та інших нюансів державних нагород – на Банковій заснували ще кілька відзнак. Усі вони згодом й стали основою цілісної системи державних нагород України, затвердженої Верховною Радою лише 2000 року. Тож лютневого дня 1992-го парламентарі, найімовірніше, навіть до кінця не усвідомлюючи значення ухваленої ними поправки, вирішили долю нагородної справи в державі.

Наступною після Почесної відзнаки президент заснував масовий пам’ятний знак «50 років визволення України»:

 

який вперше вручили під час урочистого святкування в столиці в жовтні 1994-го річниці визволення нашої країни від фашистських загарбників.

 

Надзвичайно «врожайним» на президентські відзнаки став наступний, 1995 рік. Спершу, 29 квітня, тодішній глава держави Леонід Кучма підписав указ про започаткування зірки і хреста «За мужність», ідея щодо створення яких виникла ще на початку 1992-го під час розробки концепції державних нагород комісією при ВРУ:

Найвищим ступенем відзнаки вважалася зірка, призначена для удостоєння військовослужбовців, працівників правозахисних органів та інших осіб за виняткові особисті мужність та героїзм, виявлені під час виконання військового, службового, громадянського обо­в’язку з ризиком для життя. Хрестом відзначали військово­службовців, працівників правозахисних органів та інших осіб за заслуги в зміцненні обороноздатності й безпеки України, охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю; за мужність і відвагу, виявлені під час порятунку людей, матеріальних цінностей, ліквідації наслідків стихійного лиха, пожеж, катастроф, а також за інших надзвичайних обставин. Разом із відзнакою лауреату видавали спеціальну грамоту:

 

 

Також 29 квітня Президент Кучма встановив відзнаку «Іменна вогнепальна зброя», започаткувавши таким чином нову нагородну традицію. Удостоювати відзнаки могли офіцерів Збройних сил, Прикордонних військ, Служби безпеки, органів МВС України та держслужбовців, що мають офіцерське звання. Нагородженим вручали пістолет «Форт-12», корпус якого виготовляли з легованих конструкційних сталей, а руків’я – з благородних порід дерев. На спеціальній пластині було вигравіювано прізвище, ім’я та по батькові заохоченого.

 

За кілька днів було засновано ще одну відзнаку президента, перший в історії незалежної України орден – Богдана Хмельницького.

 

                 

Двічі Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант авіації Анатолій Недбайло - один з перших, кто отримав орден Богдана Хмельницького

 

Цікаво, що спочатку, ще 1994-го, цю нагороду як державну пропонували започаткувати Верховній Раді, передбачаючи, що її перше вручення відбудеться під час урочистостей на честь 50-річчя Перемоги. Відзнака мала стати своєрідним продовженням полководницького ордена Богдана Хмельницького, створеного в СРСР 1943 року, і вручатися військовослужбовцям, військовим частинам, кораблям, з’єднанням, об’єднанням ЗСУ за мужність й самовіддані дії, виявлені для захисту України, її державних інтересів. Однак мало того, що депутати розпочали розгляд цього проекту лише в квітні 1995-го, та ще й знову жодних конкретних кроків для випуску нагороди «у світ» не було зроблено. Тож укотре ініціативу на себе довелося брати президенту: 3 травня Кучма підписав указ про встановлення «Ордена Богдана Хмельницького» трьох ступенів, а вже 7-го відбулося перше нагородження відзнакою.

 

До речі, знак ордена має цікавий та незвичний зовнішній вигляд, «звертаючись» своєю символікою до козацьких часів. В його основі – геральдична фігура родового герба Богдана Хмельницького, використання якого стало новим кроком у розвитку української геральдики та фалеристики. Ескіз відзнаки розробив художник Олекса Руденко, однак, примітно, що початково автор створював цей проект для Міністерства оборони – ще тоді, коли відомства мали подати свої пропозиції щодо заснування державних нагород до комісії при ВРУ. Як виявилося, тоді Міноборони відповідально підійшло до цього питання, розробивши та запропонувавши до розгляду цілу систему відзнак, і орден Богдана Хмельницького мав стати найвищою військової нагородою для удостоєння командирів ЗСУ за високі досягнення в керуванні військами в мирний час та в бойовій обстановці (так званий генеральський хрест). Однак з усіх представлених відомством проектів лише ескізу Руденка згодом судилося «перевтілитися» в державну нагороду.

 

 

 

Автори: Олександр СОПОВ, директор ВТО «Орден»,

Анна ТОРГОНЕНКО, журналіст «ІЗ»

Опубліковано 4 листопада 2014 року

Стаття в "Іменем закону" №49, 4 грудня 2014 року

 «Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»




Замовити орденські планки ви можете на сайті: planki.org


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua