"Перша відзнака незалежної України", №35 01.09.2011

Артикул: ВТО_

   Днями наша країна відсвяткувала 20-річчя своєї незалежності. Ця непересічна подія наштовхнула нас на думку розповісти читачам про історію створення в суверенній Україні першої державної нагороди. Нею стала Почесна відзнака Президента України, затверджена 18 серпня 1992 року указом Л. М. Кравчука. Відтоді розпочалося становлення цілісної нагородної системи держави.

    Робота над формуванням ідеології майбутніх відзнак розпочалася в січні 1992-го, коли постановою Президії Верховної Ради України було створено спеціальну комісію при ВРУ з питань заснування державних нагород. Свої пропозиції вона мала надати до 1 травня того ж року. Комісію очолив заступник Голови Верховної Ради В. Б. Гриньов, а відповідальним секретарем призначили заввідділу нагород Секретаріату ВРУ (згодом керівник відділу нагород Адміністрації Президента) В. В. Куценко. До складу комісії увійшли відомі вчені, народні депутати, міністри, керівники творчих громадських спілок, представники інших структур.
   Будувати нову систему нагород без знання історичного фундаменту національного нагородотворення було неможливо. Більшість членів Комісії про цей самий історичний фундамент не мали жодного уявлення. Тож до наукових розвідок залучили фахівців Інституту історії НАН України М. Ф.Дмитрієнка та В. Й. Бузала.
Як розповів сам Бузало, минуле наших нагород виявилося надзвичайно цікавим і навіть неочікуваним. Перші згадки про наміри розгорнути національну нагородну справу належать до періоду правління уряду гетьмана П. Скоропадського. За його дорученням, при Головному штабі армії у травні 1918 року було створено комісію для «вироблення військових орденів та медалей». Вона внесла на затвердження цілу систему відзнак для військовиків та цивільних. Пропонувалося заснувати ордени князя Ярослава Мудрого (за заслуги на громадському полі), Святої княгині Ольги (за заслуги жінок на громадському полі), Святого Архістратига Михаїла (за військову хоробрість), Залізного Хреста (за визвольну боротьбу), Святого князя Володимира (за відзнаки в держслужбі), хрест та зірку Слава і Відродження України.
   За Директорії законом Української Народної Республіки від 24 січня 1919 року проголошувалося заснування двох відзнак – Республіки та Слава України. Цей закон став першим правовим документом, яким започатковувалися власні українські нагороди. 19 жовтня 1920-го Головний отаман військ УНР ­С. Петлюра затвердив ще дві відзнаки – орден Визволення двох ступенів і відзнаку Залізний Хрест. Проте цим нагородам, як і згаданим вище, так і не судилося побачити світ.

   У радянській Україні з 1921-го по 1933 роки існував власний орден – Трудового Червоного Прапора. За офіційними даними, ним було нагороджено 307 осіб та 29 колективів. Та справжньою сенсацією для істориків стали архівні відомості про те, що 1967-го ЦК Компартії УРСР та Верховна Рада УРСР планували заснувати республіканські нагороди – ордени Державного Прапора Української РСР і Трудова Слава, а також медаль «За трудові заслуги». Однак з Москви таким намірам швидко «перекрили кисень».
   Зрештою, Комісія, розібравшись в історичних перипетіях та проаналізувавши більш як півтисячі пропозицій, у червні 1992-го розробила базовий варіант концепції системи державних нагород. Так, передбачалося заснування орденів Відроджена Україна (за виняткові заслуги перед державою), Пошани (за видатні досягнення в розвитку економіки, науки, культури, освіти та інших сфер), Захиснику України (за військові заслуги), Милосердя (за благодійну діяльність), медалей «За мужність» (за відвагу, виявлену під час виконання військового, службового та громадянського обов’язку), «Звізда Полин» (за заслуги в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи).
   Багатомісячний підготовчий процес завершився 4 травня 1993 року внесенням питання про заснування державних нагород на розгляд засідання Верховної Ради. Після бурхливого обговорення народними депутатами постанову про державні нагороди України було ухвалено в першому читанні 228 голосами. Утім, до другого читання справа не дійшла: вир політичних пристрастей, який виник навколо дострокових виборів Президента та Верховної Ради, повністю відволік депутатів від такого «буденного» питання, як державні нагороди. Та так, що справа їхнього законодавчого затвердження розтягнулася ще на сім літ.

   Проте, тоді на цій ниві вже велася активна діяльність з іншого боку – на Банковій. За радянською традицією, було вирішено до першої річниці незалежності заснувати першу державну нагороду. У січні 1992-го відділ нагород Адміністрації Президента виступив з ініціативою щодо започаткування нового виду нагород, яких досі не було в країні, – відзнак Президента України. Ця думка сподобалася Л. М. Кравчуку, але щоб її втілити в життя, необхідно було внести зміни до чинної тоді Конституції. Згідно з Основним Законом право засновувати державні нагороди належало винятково Верховній Раді. Однак уже 13 лютого 1992 року рішенням 314 народних обранців право засновувати і вручати відзнаки отримав також президент. Того дня парламентарі, можливо, навіть до кінця не усвідомлюючи значення ухваленої ними поправки, вирішили подальшу долю розвитку нагородної справи в державі.
   Невдовзі в Адміністрації Президента розгорнулася напружена робота щодо матеріалізації ідеї президентських відзнак. Безпосередню участь у ній брали працівники відділу нагород, юридичного управління, а також Інституту історії НАН. Спочатку виникла ідея щодо заснування Почесної Грамоти Президента України, але керівник юридичного управління ­І. А. Тимченко наполіг на створенні принципово нової нагороди, а саме нагрудного знака, який виконував би роль президентського ордена. Ця думка пристала до душі Л. М. Кравчуку. Наприкінці квітня 1992-го він ознайомився з кількома ескізами і затвердив один із них.

   Остаточний варіант малюнка нагороди, що отримала назву Почесна відзнака Президента України, 14 травня 1992 року затвердив секретар АПУ і голова Комісії з державних нагород при Президентові України М. Г. Хо­менко. Втілити в металі першу «ластівку» було доручено донецькій фірмі «Інтерхоббіекспо» (директор Є. О. Малаха).
   В умовах цейтноту виконавець скооперував свої зусилля з іншими підприємствами. Усі частини знака, окрім тризуба, виготовлялися на Ризькому комбінаті «Дайльраде», основа колодки – на донецькому «Енергозаводі». Стрічка надійшла з російського міста Подольська, але через невідповідність кольору її терміново замовили на Київській стрічкоткацькій фабриці. Відповідальну місію з виготовлення срібного з позолоченням тризуба та вінка навколо нього доручили метрам Київського ювелірного заводу. Збирали знаки в Донецьку.
   Першу партію Почесної відзнаки в кількості 25 штук відправили в Адміністрацію Президента в липні 1992-го. Роздивившись нагороди, Л. М. Кравчук залишився задоволеним якістю їхнього виготовлення.
   Одночасно із «народженням» знака відбувалося його документальне оформлення. І ось ­18 серпня світ побачив відповідний Указ Президента. Ним передбачалося нагороджувати відзнакою громадян України та іноземних держав «за особисті заслуги в розбудові суверенної, демократичної, правової держави в економічній, науково-тех­нічній, гуманітарній, соціально-культурній сферах, вихованні дітей, у захисті державних інтересів і піднесенні міжнародного авторитету України, активну миротворчу, благодійну, милосердну, громадську діяльність на благо України та своїх співвітчизників».
   Нагородженому окрім самого знака видавали і його мініатюру для повсякденного носіння, а також відповідну Грамоту за підписом Президента України. 

   Перші укази глави держави про нагородження Почесною відзнакою Президента України датовані 21 серпня 1992 року. Таких указів було 12, відповідно до кількості перших нагороджених. З-поміж них Л. Г.Лук’яненко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, Л. В. Кос­тенко, поетеса, 
   О. А. Бризгіна, триразова олімпійська чемпіонка. «Піонери» отримали відзнаки 22 серпня з рук Л. М. Крав­­чука.
   До квітня 1995-го Почесна відзнака залишалася єдиною державною нагородою в Україні. Але після заснування низки президентських нагород у вересні 1996 року вона трансформувалася в орден «За заслуги». У цьому статусі вона увійшла і до закону, ухваленого в 2000 році, у якому вже офіційно було затверджено цілісну нагородну систему України. Нині ця система складається з найвищого звання – Герой України, 8 орденів, 4 медалей, відзнаки «Іменна вогнепальна зброя», 4 відзнак Президента України, 41 почесного звання та 5 державних премій. Такого розгалуженого нагородного «дерева» не має жодна країна світу. Це наслідок і певного компромісу різнополярних сил у Верховній Раді, і історичного підґрунтя українського нагородотворення, і стереотипного сприйняття суспільством нагородної спадщини Радянського Союзу.
   Нині в Україні на найвищому рівні поставлене завдання щодо підвищення значущості державних нагород у суспільстві та їхньої якості, позаяк вони не просто яскраві прикраси, а візитні картки кожного народу, де закодовані його історія та сучасність. Тож відтепер нагород удостоюватимуть лише найгідніших із гідних. Водночас, Управління державної геральдики та церемоніалу АПУ, завдяки якому вперше були зібрані воєдино всі офіційні нагороди України, проводить роботу з оптимізації кількості відомчих заохочувальних відзнак. Зокрема, відбувається ретельний контроль за їхньою якістю та відповідністю українському законодавству – спотворювати державну символіку й зображати Тризуб із порушенням пропорцій, а синьо-жовтий стяг називати жовто-блакитним неприпустимо. Це неповага до держави.
   До речі, МВС першим в Україні також взялося за підвищення авторитету своїх нагород. Так, вже ліквідовано близько восьми десятків відомчих заохочувальних відзнак, що були не загальноміліцейськими, а належали до відзнак структурних підрозділів міністерства. 5 серпня цього року Анатолій Могильов підписав Наказ МВС № 520 «Про затвердження Положення про відомчі заохочувальні відзнаки МВС України», яким визначено новий перелік міліцейських нагород та встановлено дуже високий стандарт їхньої якості.

Олександр СОПОВ, директор ВТО «Орден»,
Анна ТОРГОНЕНКО, «Моменти».


imzak.org.ua




Замовити орденські планки ви можете на сайті: planki.org


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua