"Маленькі символи великих заслуг", газета"Прикордонник України" №39 від 17.10.2014

Артикул: ВТО_

Автор : Олександр Сопов


Історія свідчить, що державам, які мають ким гордитися, важко обійтися без нагород. Нагороди – це не просто металеві брязкальця, а еквівалент  заслуг, за які вони отримані. А тому знаки цих нагород – ордени і медалі – мають бути предметом гордості нагороджених. Якщо ж, нагородна система не дотримується цих принципів, а «жене халтуру», орієнтуючись на дешевизну та доступність відзнак, то такий підхід нічого доброго не несе. Адже і нагорода має бути так само достойною героя, як і герой нагороди.

 

   Своя система нагород була уже в античному світі. Завершеного вигляду вона набула в Стародавньому Римі і складалася з колективних та індивідуальних відзнак, під час удостоєння якими враховували ранг нагородженого.

 

   Однак «пращурами» сучасних орденів (а точніше знаків орденів) були не фалери Греції та Риму, а знаки належності до середньовічних духовно-лицарських Орденів. Ці організації виникли в XI–XIII ст. в епоху хрестових походів. У XIV ст. у багатьох країнах Європи почали утворюватися суто світські Ордени. Їх зазвичай засновували монархи. Кожен такий Орден мав володіння, святого покровителя, знак належності, одяг, свято. Знаки світських Орденів мали різноманітні форми, що відрізняло їх від духовних.

 

     У процесі еволюції лицарських Орденів змінилась і їхня символіка. Мантія трансформувалась у стрічку, до якої підвішували знак належності. Залежно від посади в ієрархії, знаки були різних розмірів і носили їх різними способами. Приміром, лицар носив його на стрічці на грудях, командор – на вузькій стрічці на шиї, великий магістр – на широкій черезплечовій стрічці біля стегна. Також з’явилися орденські зірки – вищі знаки Ордена.

 

До XVIII ст. у більшості країн Західної Європи утворили власні орденські системи. Знаки Ордена виготовляли зі срібла й золота, прикрашаючи коштовним камінням. Усі вони були знаками монаршої милості й нерідко носили ім’я монарха-засновника. Головною умовою їх отримання було шляхетне походження. Згодом знаки Орденів остаточно перетворилися на світські нагороди. А для відзначення простолюдинів використовували медалі, прототипами яких і стали римські фалери.

 

У XV ст. у справі заохочення рядових учасників військових походів відзначилася Російська імперія. Тут воїнам почали давати від царського імені «золоті» – прообраз нагородної медалі. «Золоті» рядових воїнів і керівників відрізнялися за розмірами й вагою.

 

   Перша відома точна дата масового вручення нагород, яке відбулося за наказом тодішньої правительки Англії Єлизавети I, була приурочена розгрому Іспанської «Непереможної Армади» 1588 року. Тоді було випущено медаль з портретом королеви на аверсі та тріумфальною аркою серед хвиль з девізом по латині «Спокійна серед бурхливих хвиль» на реверсі. На відміну від інших медалей того часу, які кожен володар пристосовував до носіння по-своєму, ця відзнака від початку мала вушко для носіння на нашийному ланцюгу відповідно до моди тієї епохи. Медаллю нагороджували виключно офіцерів, які проявили себе під час військової кампанії.

 

У роки правління наступників Єлизавети також випускали пам’ятні медалі, що їх іноді використовували як нагороди, однак справжня нагородна медаль з'явилася 1650-го під час громадянської війни в Англії. Відзнаку, на аверсі якої був портрет Олівера Кромвеля, а на реверсі зображено засідання парламенту, випустили на честь перемоги республіканської армії над роялістами у битві біля Данбару. Лорд-протектор особисто виготовив ескізи нагороди і розпорядився удостоїти її золотим варіантом офіцерів, а срібним та бронзовим – солдатів. Це, мабуть, було перше з часів Римської Імперії заохочення відзнакою простих учасників війни.

 

Республіка пала 1660 р. і монархи, що знову опинилися на британському троні, забули про практику відзначення медалями більш ніж на 150 років, тоді як нагородні медалі входили в моду по всій Європі, а з 1700-го – в Росії, де на початку XVIII ст., за Петра I, нагородження «золотими» трансформувалось у відзначення медалями, які мали всі ознаки нагороди, зокрема вушко для кріплення до одягу.

 

    У ХІХ ст. виник ще один різновид відзнак – хрести: Залізний хрест у Пруссії, Гарматний хрест в Австрії, Хрест Вікторії у Великобританії. Нагадуючи зовнішнім виглядом орденські знаки, хрести все-таки мали статус медалей, бо були засновані не орденськими організаціями і призначалися для заохочення як генералів та офіцерів, так і простих солдатів.

 

   Перше масове відзначення здійснив король Пруссії Фрідріх Вільгельм III після легендарного бою під Кульмом (нині м. Хлумець, Чехія). Прості чорні хрести зі сріблястою окантовкою, без написів і зображень, розміром 40x40 мм, були єдиною нагородою для всіх чинів гвардії, які брали участь у битві 17 серпня 1813-го. Солдати й офіцери армійських частин, що також були учасниками бою, хрестів не отримали.

 

   На початку травня 1815-го ці відзнаки доставили в м. Мемель (нині м. Клайпеда, Литва), де вони пролежали майже рік. Тільки навесні 1816-го фельд’єгер привіз у Санкт-Петербург 443 срібних хрести для генералів і офіцерів та 11 120 жерстяних – для унтер-офіцерів і солдатів. Вручення нагород відбулося на параді 25 квітня 1816 року. Неврученими залишилися 1 054 хрести, власники яких або померли, або були переведені в армійські полки.

 

   Під час Першої світової війни хрести з’явилися майже в усіх країнах, що брали участь у бойових діях, і поряд з медалями стали масовою військовою нагородою. Були вони і у війську Українських січових стрільців. Формуючи незалежну Українську державу після розвалу Російської імперії, діячі УНР теж почали створювати систему державних нагород, першою з яких став "Залізний хрест".

 

Традиція нагородження хрестами продовжилась і в роки Другої світової війни. Різновидом нагородного хреста в деяких країнах (Великобританія, Греція, Нідерланди, США) стали зірки. Під впливом європейців власні ордени й нагородні системи створили також країни Азії, Америки, Африки та Океанії.

 

Багато століть ордени й медалі – невід’ємні атрибути кожного суспільства, які зображають його зміни: замість монархічних нагород з’являються республіканські, а замість відзнак колоніальних імперій – нагороди незалежних держав. Змінюється символіка орденів і медалей, але й донині вони залишаються найпопулярнішими відзнаками за мужність у бою, старанність у праці, мудрість в управлінні.

 

    Як це не дивно, але, засвідчує історія, у деяких країнах намагались обійтися без нагород, вважаючи їх непотрібними, недоречними або «пережитками минулого». Чому виникали такі ситуації та чим закінчувалися? Про це розповімо в одному з наступних номерів газети.

 

 




Замовити орденські планки ви можете на сайті: planki.org


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua