КАВАЛЕРИ... КРАДЬКОМА?
КАВАЛЕРИ... КРАДЬКОМА?

Артикул: ВТО_

КАВАЛЕРИ…  КРАДЬКОМА?

 

В історії фалеристики випадки негласного (непублічного, таємного) нагородження іноземних можновладців вищими нагородами держави є не такими вже й частими, адже високий статус очільників та сенс ордену (чи іншого виду відзнак) як публічного знаку пошани, вдячності й заохочення, погано узгоджуються з конфіденційністю. Тож цілком закономірно, що подібні прецеденти привертають увагу істориків.

Російський дослідник Валерій Дуров згадує про унікальний факт нагородження господаря Волощини Костянтина Бринковяну (Constantin Brâncoveanu) орденом Св. Андрія Первозванного за «симпатії до Росії».1,2 Оскільки на початку XVIII ст. Волощина перебувала у васальній залежності від Османської імперії, з міркувань безпеки нагородженого факт відзначення не розголошувався, а ім’я волоського правителя навіть не було включено до офіційного списку Андріївських кавалерів. Зрозуміло, що й сам господар орденом не хизувався. Щоправда, «заходи безпеки» не допомогли: 1714 року султан Ахмед ІІІ усунув Костянтина Бринковяну з посади й відкликав до Стамбулу, де колишнього правителя невдовзі й стратили. Однією з причин султанської немилості називалася відмова перейти в іслам і вірність християнству, тож не дивно, що 1992 року Румунська православна церква канонізувала «негласного» Андріївського кавалера.

Однак, якщо така «конфіденційність» була цілком зрозумілою триста років тому, то повторення подібних прецедентів в сучасній Україні, викликає, щонайменш, подив.

Мова йде про події, пов’язані з офіційним візитом в Україну Президента Вірменії Сержа Саргсяна (1-2 липня 2011 р.) Якщо вірити офіційному сайту вірменського лідера, «…Указом Президента України Президента Сержа Саргсяна було удостоєно вищої державної нагороди України – ордена Князя Ярослава Мудрого першого ступеня. Президент Віктор Янукович  вручив Президенту Республіки Вірменія нагороду…»3 Там же згадується й про відзначення Віктора Януковича вірменським орденом Святого Месропа Маштоца. Відразу зазначимо, що не варто надто прискіпливо ставитися до позиціонування ордену Ярослава Мудрого як «вищої державної нагороди» –  про ордени Держави, «Золоту Зірку» та Свободи вірменські урядовці могли й не чути, та й, зрештою, орден Святого Месропа Маштоца теж не є вищою нагородою Вірменії. З огляду ж на те, що цей видатний вірменський науковець IV-V ст. здобув всесвітню славу, передусім, як лінгвіст, відзначення орденом, названим на його честь, тодішнього українського очільника, всесвітньо відомого своїми мовними огріхами, виглядає як дотепний жарт з боку Сержа Саргсяна – до речі, філолога за освітою.

З притаманною вірменській ментальності емоційністю та піднесенням, новина про «дружній обмін» орденами швидко поширилася інформаційними агенціями Південного Кавказу. Це цілком зрозуміло – адже попередні вірменські очільники – Левон Тер-Петросян та Роберт Кочарян – українських орденів не отримували. Текст Указу Президента Вірменії про нагородження Віктора Януковича орденом Святого Месропа Маштоца, датований 30 червня 2011 р., опубліковано на офіційному сайті вірменського лідера.4  

Справа в іншому: офіційні джерела України досі оминали увагою як факт відзначення вірменським орденом тодішнього українського президента, так й інформацію щодо нагородження орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня Сержа Саргсяна. Свіжоспечений «криптокавалер» ордену Святого Месропа Маштоца – Віктор Янукович – не поспішав вихвалятися новою відзнакою, та й тексти Указу про нагородження Президента Сержа Саргсяна українським орденом відсутні як на персональному Інтернет-сайті глави держави, так і на парламентському порталі.

З огляду на те, що пропусків в нумерації опублікованих Указів Президента за останню декаду червня і першу декаду липня 2011 р. авторові віднайти не пощастило, лишається висловити припущення, що такого документу в природі не існувало (у всякому разі, на момент написання цього матеріалу). Версію про те, що Указ про нагородження Президента Вірменії існує, але закритий грифом таємності, також не можна виключити – оскільки подібний прецедент трапився роком раніше, але набув розголосу лише після зміни влади в Україні…

17 квітня 2015 р. Президент України Петро Порошенко підписав Указ №221/2015 «Про перегляд грифу обмеження доступу «Для службового користування», який, зокрема, передбачав зняття грифу «ДСК» з Указу Президента України від 30 червня 2010 р. № 746 "Про нагородження М. Раджапакси відзнакою "Іменна вогнепальна зброя". З цього можна зробити очевидний висновок: протиправність нагородження іменною зброєю (Положення про котру передбачає можливість отримання її лише українськими громадянами) тодішнього президента Шрі-Ланки було незграбно приховане грифом обмеження доступу до інформації.

Втім, не виключено, що у випадку з президентом Вірменії Віктор Янукович «перейняв творчий досвід» свого попередника – Леоніда Кучми, який не підтвердив публічними документами шість нагороджень орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня: президента Бразилії Фернандо Енріке Кардозу (25.10.1995 р.), президента Аргентини Карлоса Сауля Менема (27.10.1995 р.), президента Чилі Едуардо Руїса Тагле Фрея (30.10.1995 р.), голови КНР Цзянь Цземіня (02.12.1995 р.), президента Фінляндії Марті Ахтісаарі (10.01.1996 р.) та президента Індонезії Сухарто (01.04.1996 р.). Президентські Укази про ці нагородження відсутні у відомих автору джерелах, а наведені в трьохтомнику “Нагороди України: історія, факти, документи” дати відзначень* (без посилань на Укази) дозволяють зробити припущення: в закордонні турне Президент України Леонід Кучма «прихоплював» певну кількість орденських знаків та книжок, які й роздарював, не обтяжуючи себе оформленням дарунків Указами після повернення.5

Але мотивація дивовижної конфіденційності фалеристичного реверансу між лідерами України та Вірменії, яку намагалася впровадити Банкова, схоже,  дещо відрізнялася від посткруїзних лінощів команди Леоніда Кучми взірця 1995-1996 рр. Складається враження, що негласний характер протокольного обміну орденами був зумовлений цілком свідомим небажанням дратувати когось з сусідів – зрозуміло, що не України, а Вірменії. Згадавши про давній конфлікт останньої із Азербайджаном, ми й виходимо на тих, кому не надто сподобалися б публічні прояви потепління в україно-вірменських взаєминах. Все було б зрозуміло й відносно пристойно, якби українська влада симетрично ставилася до питання публічності нагороджень очільників Вірменії й Азербайджану, але в цьому питанні спостерігався очевидний диспаритет.

Приховуючи від громадськості факт відзначення Президента Вірменії українським орденом, а вітчизняного очільника – вірменським, нібито демократична Україна визнавала за доцільне публічно оголосити про нагородження орденами князя Ярослава Мудрого І ступеня «Його Високоповажності Пана Президента Азербайджану Гейдара Алірза огли Алієва»  (Указ Президента України від 20.03.1997 р. №257/97) та «Його Високоповажність Ільхама Алієва, Президента Азербайджану» (Указ Президента України від 19.05.2008 р. №458/2008). З огляду на це, варто визнати, що подвійні стандарти у зовнішній політиці були притаманні й колишній українській владі.

Втім, мовчазна «фалеристична дипломатія» української влади миттєво перетворилася на таємницю Полішинеля, оскільки вірменські мас-медіа не мали сенсу приховувати від своєї аудиторії інформації щодо цих нагороджень. Зрозуміло, що після цього «гра в мовчанку» української адміністрації виглядала просто кумедно, явно завдавши шкоди престижу України.

Українським можновладцям слід було усвідомити, що глава сучасної незалежної Вірменії ХХІ століття – не васальний намісник Волощини  XVIII століття, і протокольний обмін люб’язностями (чи то пак орденами) сором’язливо замовчувати не стане. Можливо, надії на утаємниченість були зумовлені тим, що роком раніше подібна схема спрацювала із Махінда Раджапаксе, який не афішував отриманий всупереч українському законодавству подарунок – пістолет «ФОРТ-12».

Врешті-решт, урядовцям, яким спало на думку втаємничувати нагородження іноземних очільників під час їхніх офіційних візитів до Києва, слід було згадати старе добре вірменське прислів’я: «Даєш – не бійся, береш – не соромся!» (Տվեք - Մի վախեցեք. Դոլար ձկնկիթի փոքրիկ հատիկ - Մի ամաչել.)

 

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Дуров В.А. Ордена России. – М., 1993. – С. 16.

2. Дуров В.А. Русские награды XVIII – начала ХХ в. – М., 2003. – С. 17.

3. http://www.president.am/events/visits/rus/?visits=1&pn=1&id=286

4. http://www.president.am/events/decrees/rus/?id=553

5. Нагороди України: історія, факти, документи: У 3 т. – К., 1996. – Т. 3. – С. 295.

 

 

*В трьохтомнику “Нагороди України: історія, факти, документи” дату відзначення орденом князя Ярослава Мудрого І ст. індонезійського президента Сухарто – 01.04.1995 р. – вказано, вочевидь, помилково: ця нагорода була заснована лише 23.08.1995 р.




Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua