"Чи можна обійтися без відзнак?", "Іменем закону", №38, 18.09.2014

Артикул: ВТО_

Стаття в громадсько-правовому тижневику "Іменем закону"

№ 38 від 18 вересня 2014 р.


Автори:

Олександр СОПОВ, директор ВТО «Орден».
Анна ТОРГОНЕНКО, журналіст «ІЗ»

 

 

 

Як засвідчує історія, у деяких країнах намагались обійтися без нагород, вважаючи їх непотрібними, недоречними або «пережитками минулого». Чому виникали такі ситуації та чим закінчувалися?
Розповімо на прикладі трьох держав.

 

США

18 березня 1776-го, ще до прий­няття Декларації незалежності, Дж. Адамс, видатний представник патріотичного табору, запропонував від імені конгресу оголосити Дж. Вашингтону подяку «за мудрі та рішучі дії під час облоги й взяття Бостона» й на згадку про цю подію викарбувати золоту медаль. Однак її проект, як і підготовлені ескізи медалі на згадку про Декларацію незалежності, не були схвалені конгресом. Роль нагород ще не усвідомлювалася керівниками держави. Їхня аргументація була простою: «Де наша демократія і рівність усіх громадян країни?».

 

Першу нагороду США заснували лише 1782 року. Дж. Вашингтон розумів важливість моральних стимулів, тому вирішив запровадити нагороду, яку вручали б не тільки за хоробрість на полі бою, а й за «надзвичайну вірність та будь-які важливі послуги». Солдати пришивали на мундир, ліворуч, зображення серця з «пурпурної тканини або шовку».

 

У свідомості американців поняття «орден» було пов’язане з англійським пануванням, тому незвичайними формою й матеріалом нагорода вирізнялася від традиційних орденів. Однак, коли вій­на за незалежність закінчилася, «Пурпурне серце» надовго забули. Донині збереглося тільки два зразки відзнаки. «Пурпурне серце», як медаль, відродили 1932-го – на ознаменування 220-річчя з дня народження Дж. Вашингтона. До цієї нагороди представляють тільки в разі поранення чи загибелі. Під час війни у В’єтнамі американські солдати, яких унаслідок поранення заохочували трьома медалями «Пурпурне серце», поверталися додому.

 

1783-го Дж. Вашингтон, використовуючи свій величезний авторитет, усе-таки започаткував орден Святого Цинцинната. Однак ордени в суспільній свідомості, як і раніше, вважалися чимось неприйнятним для республіканського правління. Утвердження відзнаки викликало обурення в конгресі й суспільстві. Попри те, що сам Дж. Вашингтон очолив цей лицарський Орден, громадськість домоглася скасування нагороди.

 

Навіть війна 1812–1814 рр., що закінчилася важкою перемогою американців, не залишила «нагородного сліду» в історії США. Як і раніше, уряд був украй скупим у політиці відзначень, мотивуючи це поглядами батьків-засновників Нації. Під час Американсько-мексиканської війни 1846–1848 рр. американських солдатів нагороджували лише паперовим «Сертифікатом заслуг», який 1905-го отримав статус медалі.

 

І тільки після початку громадянської війни (1861 р.), коли стало зрозуміло, що йдеться про битву за єдність країни та існування американців як єдиного народу, міркування дилетантів відкинули й запропонували заснувати нагороду за доблесть. 12 липня 1862 року був підписаний закон, що започатковував медаль Пошани, з якої й бере початок оригінальна й багата система нагород США.

 

Франція

14 липня 1789-го, разом з усім, що у Франції називають Ancien regime – «Старий порядок», у вирі революції канули в Лету й нагороди Франції. Спроба залишити хоча б одну з них – «Військову відзнаку» (її з 1 січня 1791 року присвоювали замість орденів св. Людовика і «Військових заслуг») – зазнала краху. Орден скасували 15 жовтня 1792-го як контрреволюційний!

 

Конвент, за прикладом американських революціонерів, вважав неможливим навіть започаткування нової нагороди – знака «Національна вдячність». В обох країнах відзнаки зараховували до атрибутів, що порушують принципи загальної рівності. Революційні погляди були такими суворими, що навіть більшість учасників штурму Бастилії вже за рік після цієї події відмовлялися визнавати відзнаку. Тому революційний уряд змушений був вилучити раніше видані нагороди.

 

Як компроміси між аскетичними поглядами республіканців і необхідністю нагородження співгромадян з’явились інші види відзнак. Приміром, лейтенанта Бертеша, який врятував генерала, заохотили тим, що його голову увінчали вінком із дубового листя. Хоча така відзнака хоробрості була рідкістю, бо декрет Національного конвенту від 27 серпня 1793-го встановив один привілей для воїнів – підвищення по службі.

 

1799 року новий уряд Франції – Директорія – заснував військові відзнаки: іменну холодну й вогнепальну зброю для сухопутних військ й особливу нагороду для моряків – нагрудний знак «Почесна абордажна сокира». Так країну морально підготували до появи нагороди, без якої нині неможливо уявити нагородної системи Франції, – ордена Почесного легіону. Його ідеологом і творцем був Наполеон I.

 

Започаткований 11 липня 1804-го, орден був таким престижним, що скасувати його не ризикнув навіть Людовик XVIII: він лише прибрав з аверсу профіль Бонапарта.

 

Ізраїль

Під час Війни за незалежність 1947–1949 рр. в Ізраїлі нагород не було – патріотизм громадян, які втілили вікову мрію євреїв про свою державу, був таким високим, що відзнаки вважали не потрібними. Єдиною формою нагородження був цалаш – «відзначення в наказі», для засвідчення якого згодом почали вручати «Почесну грамоту».

 

17 липня 1949-го, вперше й одноразово, були призначені звання «Герой Ізраїля» за виявлений героїзм під час Війни за незалежність. Їх отримали лише 12 осіб.

Упродовж наступних понад двох десятиліть, попри дві війни, нові нагороди в Ізраїлі не створювали. Голова уряду Давид Бен-Гуріон був противником запровадження нагород, чимало офіцерів його підтримували.

 

Однак після Шестиденної вій­ни, коли стало зрозуміло, що країна вступає в затяжний військовий конфлікт, до голосу професіоналів, які розуміли важливу роль моральних стимулів, довелося прислухатися. 1970-го Кнесет ухвалив «Закон про нагороди», відповідно до якого започаткували три медалі: «За героїзм», «За відвагу» і «За відзнаку».

 

Примітним і нетиповим для інших країн є те, що в Ізраїлі немає жодного офіцера у званні вище полковника, який отримав би нагороду. Та й полковникам вручали відзнаки лише п’ять разів, усі – під час війни 1973 року.

 

1972-го Кнесет ухвалив «Закон про нагороди для Поліції Ізраїля та Служби тюрем», яким започаткував ще п’ять медалей.

 

Однією нагородою можна заохотити двічі, але вдруге вручають не саму медаль, а лише планку.

 

Окрім медалей і цалаш, є чимало «знаків участі»: у війнах Ізраїлю (6 шт.); в організаціях, які боролися за створення держави й протидіяли нацизму (8 шт.); ветеранські медалі (5 шт.).

 

Попри простий і строгий дизайн нагород, їх авторитет для народу Ізраїля дуже високий.

 

Автори :

Олександр СОПОВ,  директор ВТО «Орден».
Анна ТОРГОНЕНКО, журналіст «ІЗ»

"Іменем закону"

№ 38( 5944) від 18 вересня 2014 р.





Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua


Замовляйте ідентифікаційні жетони на сайті: www.tokens.com.ua